Головна Гостьова
          Меню




          Контакти

Мій E-mail

ICQ status ICQ Номер
Я в контакте


ЧОТИРИ РУКИ – НА ТРЬОХ, три серця – як одне
У квартирі Супрунів з селища Жовтневе, що поблизу Нововолинська, кімнати не загромаджені меблями. Так зручніше Ігорю. Двадцятип'ятирічний хлопець – інвалід дитинства першої групи, він зовсім не може ходити, тому його єдиному засобу пересування — інвалідному візку — повинно бути просторо. Хлопець – біля комп'ютера. На моніторі змінюються зображення, відкриваються фільми, фотографії, з'являються текстові документи. Не одразу вдається збагнути, як це все відбувається, адже Ігореві руки нерухомо лежать на колінах, і нікого поруч немає, щоб замість нього натискав на клавіші. Виявляється, мишка, клавіатура – на підлозі. І керує усім цим... палець лівої ноги хлопця.

— Ігор народився здоровим, — розповідає його мама Ольга Миколаївна. — Все було нібито нормально, нас виписали додому. Щоправда дитина погано набирала вагу, і перші три місяці після народження ми лежали в лікарні з різними діагнозами, синочок часто плакав, та лікарі це пояснювали просто: болить животик. Але коли минули місяці, а малюк не міг тримати голівки, не тримав іграшки в руках, усі зрозуміли, що справа не в животику.
ДЦП, важка форма, параліч чотирьох кінцівок — такий діагноз був для нас як грім серед ясного неба. Причин паралічу є дуже багато, ми й тепер достеменно не знаємо, яка саме спричинила хворобу сина. Написано, що виною всьому — родова травма... Ліва нога і права рука слухаються трішки краще, але не може сам нічого робити, навіть їсти і пити, бо з неслухняних пальців усе випадає.
Ігор щось зосереджено намагається знайти. Він погано говорить, і тільки мама та вісімнадцятирічна сестра Таня його розуміють. Виявляється, потрібен якийсь диск. Його знаходять, хлопець робить кілька рухів лівою ногою – і переді мною відкриваються фото симпатичного чорнявого мужчини.
— Це наш тато, — все, що хоче, але не може сказати Ігор, замість нього говорить мама. — На пам'ять про нього син зробив цілий фільм. Десять років вони були разом день у день, численні санаторії, лікарні — скрізь удвох. Раніше дитину доглядала я, але коли він підріс, стало важко самій зносити його на вулицю і потім заносити назад у квартиру. Тоді чоловік Володя покинув роботу (працював підземним електрослюсарем на шахті) і десять років був з Ігорем. Йому за це платили трошки більше шести гривень в місяць. Пісня до фільму закінчується, з монітора зникають останні кадри фільму, і раптом з колонок лунає приємний чоловічий голос.
— Це татко, — продовжує розповідь жінка. — І ці кадри — останні, на яких він живий. Його раптово не стало торік навесні. Поїхав із сином третій раз у Міжнародну клініку відновного лікування у Трускавець, а там — інфаркт. І все.
Раптова смерть Володимира стала шоком для сім'ї Супрунів. В один момент постало багато-багато „хто?" Хто після прогулянки занесе дорослого Ігоря разом з візком на другий поверх? Хто допоможе посадити його у ванну?
І сім'ї довелося вчитися жити по-новому. Вчорашня школярка Таня навчилася кермувати стареньким „Запорожцем", який отримали ще у 1990-му. Ігор стоїть в черзі на заміну автомобіля під №1198, а їх виділили в цьому році для інвалідів аж 45 на область.
Мама після смерті чоловіка перейшла на третину ставки продавця у газетному кіоску, що знаходиться поруч з її будинком, отримує 170 гривень. Іншої роботи, більш віддаленої чи з іншим графіком, в Ольги Миколаївни не може бути, тому що вона мусить чи не щогодини бігти додому, бо Ігорю може бути потрібно в туалет чи він просто захоче пити. Зараз син навчився писати і відправляти мамі смс-повідомлення із різними проханнями за посередництвом Інтернету (мобільний телефон для цього не підходить, бо палець лівої ноги не відчує крихітної клавіатури мобільника). Не володіючи руками й ногами, не говорячи, без жодної сторонньої консультації Ігор Супрун зумів не просто освоїти комп'ютер, але й навчитися створювати інтернет-сайти, монтувати відеофільми, встановлювати нові програми, виконувати конт¬рольні роботи.
— Так, контрольні, — відповідає на мій здивований погляд сестра Таня. — Вже другий рік Ігор є студентом заочного відділення Нововолинського факультету Тернопільського національного економічного університету, спеціальність — облік і аудит. У нашому місті він один такий студент, а в Тернополі навчається ще один хлопець зі схожим діагнозом. Дівчина скромно мовчить про те, що заради можливості брата навчатися у вузі відмовилася від мрії вступати до київського вузу і стала студенткою тієї ж групи, що й він. Раптова смерть батька, який доглядав Ігоря, не залишила їй вибору, і про навчання далеко від дому не могло бути й мови.
Взагалі вибір вузу став для Супрунів абсолютно не передбачуваною проблемою. Жоден заклад не хотів брати на навчання цього розумного, але з обмеженими фізичними можливостями хлопця. Розуміння і підтримку родина знайшла тільки в Нововолинському відділенні ТНЕУ. Досі з великою вдячністю відгукуються про його декана Романа Степановича Чорного, який дуже допоміг і в організаційному плані (вступні екзамени Ігор здавав у Тернополі), і в моральному.
— Викладачі в Тернополі буквально не відходили від нас, безперестанку підбадьорювали Ігоря, — пригадує Таня. — Хоча з початком навчання вони не знали, як поводитися з таким учнем, навіть запитували, чи він щось розуміє. Уявляєте? Але ж він не говорить не через те, що не розуміє, а просто через фізіологічну неспроможність чітко вимовити слово. Але зараз всі побачили, що фізичні вади не перешкода для розумового розвитку. Тепер Ігоря всі знають, турбуються про нього, і на заняття привезуть, і в аудиторію одногрупники занесуть. Я впевнена, що якби брат міг писати чи говорити, то став би одним із найкращих студентів цього вузу. Абсолютно всю інформацію він сприймає на слух, вдома, буває, додатково ще щось читає в Інтернеті. У нього прекрасна пам'ять. Часто буває, що один Ігор на всю групу знає правильну відповідь на поставлене викладачем запитання.
Схожу ситуацію з боязню навчати дитину, яка не пише і не говорить, Супруни вже пережили, коли син досяг шкільного віку. Ніхто з учителів початкових класів у Жовтневому не наважувався з ним займатися. І тільки перша вчителька Ольги Миколаївни зрозуміла і допомогла сім'ї. Спільні зусилля батьків, педагогів — і через одинадцять років Ігор отримав атестат про повну середню освіту. Мав він ще одного помічника в навчанні — телевізор. Польське телебачення постійно транслювало цікаві дитячі передачі, в ефірі у них звучало і чимало пізнавальної інформації зі шкільної програми. Польську мову він освоїв швидко, і таким чином, не виходячи з квартири, нібито й садок відвідував, і звичайні уроки в школі. Йому можна було б і вищу освіту здобувати дистанційно, але ж, крім знань, університет дає таке необхідне для хлопця спілкування з ровесниками, з викладачами. Він ходить, чи, правильніше, їздить з друзями на піцу, буває з Клубом інвалідів один день на рік на Світязі, спілкується з друзями електронною поштою... Він не один такий сильний духом. Один його товариш із Києва, який теж має параліч усіх кінцівок, пише (тобто б'є по клавіатурі)… носом. Двадцять друга нуль-нуль, але Ігор навіть не збирається спати. Відвойована у хвороби можливість працювати, працювати за комп'ютером, відкрила для нього життя.
— Зазвичай батьки забороняють дітям довго бути біля комп'ютера, — каже Ольга Миколаївна, — але в нашому випадку саме комп'ютер у прямому значенні слова рятує мого сина. Він і у футбол на ньому грає, і на віртуальних лижах катається! Коли він це все робить, то рухається і зігрівається. Звісно міг би просто дивитися телевізор, але тоді не було б циркуляції крові, і не відомо, чи взагалі Ігор жив би... Для людей з паралічем відсутність циркуляції крові — найгірше.
Комп'ютер в Ігоря старий, диски часто просто механічно застрягають у ньому, і тоді мама чи сестра біжать на порятунок. Зісковзує комп'ютерна мишка — теж треба допомога. Ніхто з цієї дружної родини тепер не уявляє себе одне без одного. У них тепер все спільне. Мама і сестра — це руки й ноги Ігоря, а він — той двигун, який своїми маленькими щоденними перемогами над хворобою не дозволяє їм зневіритися та опустити руки. Щоправда є одне бажання, заради якого Таня згодна на деякий час залишити Ігоря. Телепроект «Танцюю для тебе» повернув Супрунам надію підлікувати Ігоря у Трускавці. Про своє бажання лікуватися у тамтешній клініці він навіть сам написав на своєму сайті: „Я побував у різних неврологічних лікувальних закладах і санаторіях. Всюди одне й те саме: грязі, ванни, масаж, а в лікарнях – жмені таблеток та море болючих уколів, але це все не приносило бажаних результатів. Мене навіть возили до бабусь, які виливають яйця. У 2005 році завдяки добрим людям і професору Козявкіну я потрапив на перший курс інтенсивної реабілітації у Міжнародну клініку відновного лікування у Трускавець. Я відчув, що там дійсно зі мною займаються — це не порівняти зі спеціалізованим санаторієм для спинальних хворих та хворих на дитячий церебральний параліч у місті Саки в Криму, де я також лікувався. Після занять фізкультурою і розробки м'язів у Трускавці я був наскрізь мокрий від поту, як і мій інструктор. Оце називається інтенсивна реабілітація! Щоб мене поставити на ноги, потрібно десять-дванадцять курсів інтенсивної терапії через кожні шість-вісім місяців. Коштує такий курс (без проживання та харчування) майже чотири тисячі гривень за дванадцять днів. Я думаю, що Володимир Ілліч Козявкін поставить мене на ноги, бо після першого курсу лікування в мене зміцніли м'язи пресу та спини…"
— Я ходила в дитинстві на танці, вчителі мене хвалили, — пригадує Таня. — Шкода, що нашу область цей проект чомусь оминув... Заради Ігоря я змогла б навчитися всьому. Чесно.

     Інна ЯВОРСЬКА.
     

Ця стаття взята з сайту газети "Віче" за  28.11.2008
Вгору

СТУДЕНТ
Стаття з газети "Наше місто"   Закачати файл PDF
Вгору

БЕЗ КОМП'ЮТЕРА НЕ ВИЖИВ БИ...
Стаття з газети "Наше місто"   Закачати файл PDF
Вгору

ДУХОВНИЙ СПЕЦНАЗ УКРАЇНИ
Мужність і винахідливість українських інвалідів вражає. Скажімо, Ігор Супрун - також волинянин, хоча і значно молодший, ніж Леонід Козярчук - не може ходити, його не слухають руки, він погано говорить. Але незважаючи на таку важку форму церебрального паралічу, хлопець з допомогою ніг навчився працювати на комп'ютері і тепер спілкується з цілим світом! А ще він вивчає "Енциклопедію Кирила і Мефодія", пише реферати для сестрички, слухає найновіші пісні. Підйом у нього ранній - з шостої вже за комп'ютером. Адже з шостої до дванадцятої - пільговий час, коли Інтернет дешевший. Тримайся, Ігорю, ми з тобою!

     Сергій ЛАЩЕНКО.
     

Цей уривок статті взято з сайту "Кримська Свiтлиця" за  26.11.2004
Вгору

Комп’ютер Ігор освоїв... ногами
Василь УЛІЦЬКИЙ
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ

Ігор Супрун не може ходити, його не слухають руки, він погано говорить. Але, незважаючи на таку важку форму церебрального паралічу, хлопець за допомогою ніг навчився працювати на комп’ютері і тепер має змогу спілкуватися з усім світом…

Клавіатура на підлозі

Права рука – трохи слухняніша за ліву – все одно не слухалась і ковзала по клавіатурі. Раз, вдруге, втретє. І якщо одним пальцем таки вдавалося втрапити на потрібну букву, це було удачею. Але перед тим уже кілька разів натискувались не ті букви. І хоч з кожним разом палець правої руки ніби частіше втрапляв на потрібну клавішу, Ігор розумів, що з такими темпами комп’ютер не освоїш…

Після годинних спроб, коли неодноразово виступав піт – а Ігор себе не шкодував – хотілося плакати, кричати. Хотілося навіть розтрощити цю клавіатуру ногами. “Ногами?” – раптом зловив себе на думці хлопець. А якщо спробувати… писати ногами? Точніше, лівою ногою, яка хоч теж була паралізованою, але його найбільше слухалась.

Клавіатуру Ігор поставив під ноги. Натиснув. Вискочило одразу три букви. Засильно. Ще раз натиснув. Тепер уже дві. Треба ще легше.

Одна! Наступна буква. І знову по колу… Знову кілька разів. Але Ігор відчував, що ногою йому писати легше. З того дня клавіатура зі столу перекочувала на підлогу. І в Ігоря почалося нове життя.

– Комп’ютер змінив моє життя і ставлення людей до мене, - каже 21-річний хлопець. Хоча багато хто і досі не може повірити, що людина з такою важкою формою паралічу може щось думати і щось робити.

З народження Ігор не може ходити, хлопця не слухають руки, і тому його годують, він погано говорить. Але має прекрасну пам’ять. До п’ятого класу вчився у звичайній школі. І хоч читати і писати не міг – не міг тримати книжки чи ручки, але виручала пам’ять – усе уважно слухав і запам’ятовував.

– У старших класах я вчився уже вдома, бо мене було важко возити по кабінетах триповерхової школи, – каже Ігор. – Мама спочатку хотіла, щоб я закінчив хоч чотири класи, а потім – дев’ять. А вийшло так, що я з хорошими оцінками закінчив середню школу.

Багато в чому тут Ігорю допоміг комп’ютер, який йому в одинадцятому класі подарував Микола Мацько з благодійної організації. На ньому хлопець навчився працювати дуже швидко. Проте коли мова заходить про комп’ютери, Ігор обов’язково згадує свій перший “ПК-Львів”, на якому він і навчився працювати ногами…

За монітором - до шостої ранку

Теперішній потужний комп’ютер, який Ігорю купили батьки, – це вже третя машина хлопця. Про такий комп’ютер він мріяв давно. Хлопець так прикипів до комп’ютера, що в буквальному розумінні цього слова днював і ночував біля нього. Машина такого навантаження не витримала, і в комп’ютері згорів блок живлення. Спеціалісти, які приїхали ремонтувати комп’ютер, порадили після кількох годин роботи робити перерву – це необхідно і машині, і людині. Зараз Ігор сам роздає поради своїм численним друзям і знайомим, як працювати з комп’ютером, бо став асом у цій справі.

– На комп’ютері я дивлюсь художні фільми, мультфільми, відеокліпи, граю в ігри (хокей, футбол, більярд, шашки, шахи, карти, казино, різні стрілялки, гонки і т. п.), слухаю найновіші пісні (записую з Інтернету), читаю Енциклопедію Кирила та Мефодія, книжки та різну корисну літературу. З Інтернету переписую програми, щоб вдосконалювати свій комп’ютер, та різні корисні поради, реферати для сестрички, листуюсь з друзями, читаю газети, журнали. Дуже, до речі, мені подобається і Інтернет-сторінка газети “Високий замок”. Я її завжди читаю, адже паперовий “Замок” я просто не можу втримати в руках. А на моніторі, який нікуди “не втікає”, можна і букви зробити більшими, і лупу поставити.

На день народження сестрички Тані я записав з Інтернету програму «Караоке» та популярні пісні до неї, а мама купила мені навушники з мікрофоном. На дні народження гості співали пісні під музику, і всім було дуже весело. Я ці пісні записав і зараз слухаю. Так що зі своїм комп’ютером я ніколи не сумую, – розповів нам Ігор у своєму електронному листі.

Ігор сподівається, що комп’ютер допоможе йому здобути вищу освіту. Вчитись стаціонарно чи заочно хлопець не може, тому за допомогою комп’ютера хоче навчатись дистанційно. Зараз шукає вуз, у якому запроваджено таку форму навчання.

– Самі бачите, – каже мама Ігоря Ольга Миколаївна. – Руки, ноги в Ігоря – хворі, він не може говорити. А сяде за комп’ютер – і він здоровий.

– Ігор тепер у нас самостійний, – продовжує батько хлопця Володимир Петрович. – Якщо раніше постійно кликав “мамо-тату, ввімкніть телевізор, вимкніть, переключіть канал”, то тепер на своєму комп’ютері все робить сам.

Сідає за комп’ютер Ігор о шостій ранку. Саме з шостої до дванадцятої – пільговий час, коли Інтернет дешевший.

– Хіба можна тоді думати про сон, коли стільки цікавого і корисного за ці години можна зробити, – усміхається Ігор на наше зауваження, що вранці ж сон – найсолодший.

На фото: Ігор Супрун. Це фото Ігор зробив самотужки за допомогою комп’ютера.

Волинська обл., смт Жовтневе.

Ця стаття взята з сайту газети "Високий замок" за  25.02.2004
Вгору

КОМП’ЮТЕР ІГОР ОСВОЇВ… НОГАМИ
Ігор Супрун не може ходити, його не слухають руки. Але, незважаючи на таку важку форму церебрального паралічу, хлопець за допомогою ніг навчився працювати на комп’ютері і тепер має змогу спілкуватися з усім світом…
     
     КЛАВІАТУРА НА ПІДЛОЗІ

     Права рука – трохи слухняніша за ліву – все одно не слухалась і ковзала по клавіатурі. Раз, вдруге, втретє. І якщо одним пальцем таки вдавалося втрапити на потрібну букву, це було удачею. Але перед тим уже кілька разів натискувались не ті букви. І хоч з кожним разом палець правої руки ніби частіше втрапляв на потрібну клавішу, Ігор розумів, що з такими темпами комп’ютер не освоїш…
     І з кожним разом все більше нервував. Після годинних спроб, коли неодноразово виступав піт – а Ігор себе не шкодував, – хотілося плакати, хотілося кричати. Хотілося навіть розтрощити цю клавіатуру ногами. “Ногами?” – раптом зловив себе на думці хлопець. А якщо спробувати… писати ногами? Точніше, лівою ногою, яка хоч теж була паралізованою, але його найбільше слухалась.
     Клавіатуру поставили під ноги. Ігор натиснув. Вискочило одразу три букви. Засильно. Ще раз натиснув. Тепер уже дві. Треба ще легше. Ще раз – знову дві. Треба ще легше. Одна! Наступна буква. І знову по колу… Знову кілька разів. Але Ігор відчував, що ногою йому писати набагато легше і набагато швидше. З того дня клавіатура зі столу перекочувала на підлогу. З того дня в Ігоря почалося нове життя, життя, про яке 21-річний хлопець зараз каже:
     – Комп’ютер змінив моє життя і відношення людей до мене. Хоча багато хто і досі не може повірити, що людина з такою важкою формою паралічу може щось думати і щось робити.
     З народження Ігор не може ходити, хлопця не слухають руки і тому його годують з рук, він погано говорить. Але має прекрасну пам’ять. Коли був маленьким, дуже любив, щоб йому читали казки. Ті, які йому найбільше подобались, знав напам’ять. До п’ятого класу він вчився у звичайній школі. І хоч читати і писати не міг – не міг тримати руками книжки чи ручки, але знову виручала пам’ять – усе уважно слухав і запам’ятовував.
     – У старших класах я вчився уже вдома, бо мене було важко возити по кабінетах триповерхової школи, – каже Ігор. – Мама спочатку хотіла, щоб я закінчив хоч чотири класи, а потім – дев’ять. А вийшло так, що я з хорошими оцінками закінчив середню школу.
     Багато в чому тут Ігорю допоміг комп’ютер, який йому в одинадцятому класі подарував Микола Мацько з благодійної організації “Обличчям до істини”. На ньому хлопець навчився працювати дуже швидко (коли потрібно натиснути дві або три клавіші одночасно, лівій нозі допомагає права). Проте коли мова заходить про комп’ютери, Ігор обов’язково згадує свій перший “ПК-Львів”, на якому він і навчився працювати ногами…
     ЗА МОНІТОРОМ – З ШОСТОЇ РАНКУ
     Теперішній потужний комп’ютер, який Ігорю купили батьки, – це вже третя машина хлопця. Про такий комп’ютер він мріяв давно. Знайомий, який привіз їм комп’ютер з Києва, не вірив, що він для Ігоря, думав, для його сестрички Тані. Можете собі уявити здивування чоловіка, коли він побачив, як Ігор вміло ногами дає раду машині. А хлопець так прикипів до комп’ютера, що в буквальному розумінні цього слова днював і ночував біля нього. Машина такого навантаження не витримала і в комп’ютері згорів блок живлення. Спеціалісти, які приїхали ремонтувати комп’ютер, порадили після кількох годин роботи робити перерву – це необхідно і машині, і людині. Зараз же Ігор сам роздає поради своїм численним друзям і знайомим, як працювати з комп’ютером, бо став асом у цій справі. Завдяки комп’ютеру він тепер може робити те, про що колись навіть і не міг мріяти.
     – На своєму комп’ютері я дивлюсь художні фільми, мультфільми, відеокліпи, граюсь в ігри (хокей, футбол, більярд, шашки, шахи, карти, казино, різні стрілялки, гонки і т. п.), слухаю найновіші пісні. Також читаю Енциклопедію Кирила та Мефодія, книжки та різну корисну літературу. З Інтернету переписую програми, щоб вдосконалювати свій комп’ютер, та різні корисні поради, реферати для сестрички, листуюсь з друзями, бо по телефону мені важко розмовляти, читаю газети та журнали. Дуже, до речі, мені подобається і Інтернет-сторінка газети “Волинь”. Я її завжди читаю, адже паперову “Волинь” я просто не можу втримати в руках. А на моніторі, який нікуди “не втікає”, можна і букви зробити більшими, і лупу поставити.
      На день народження сестрички Тані я записав з Інтернету програму “Караоке” та популярні пісні до неї, а мама купила мені навушники з мікрофоном. На дні народження гості співали пісні під музику і всім було дуже весело. Я ці пісні записав і зараз слухаю. Так що зі своїм комп’ютером я ніколи не сумую, – розповів нам Ігор у своєму електронному листі.
     Ігор сподівається, що комп’ютер допоможе здійснити йому і нову мрію – здобути “комп’ютерну” вищу освіту. Вчитись стаціонарно чи заочно хлопець не може, тому за допомогою комп’ютера хоче навчатись дистанційно. Зараз шукає вуз, у якому запроваджена така форма навчання.
     – Самі бачите, – каже мама Ігоря Ольга Миколаївна. – Руки, ноги в Ігоря – хворі, він не може говорити. А сяде за комп’ютер – і він здоровий.
     – Ігор тепер у нас самостійний, – продовжує батько хлопця Володимир Петрович. – Якщо раніше він постійно кликав “мамо-тату, ввімкніть телевізор, вимкніть, переключіть канал”, то тепер на своєму комп’ютері він все робить сам.
     А сідає за комп’ютер Ігор о шостій ранку. Саме з шостої до дванадцятої – пільговий час, коли Інтернет є дешевшим.
     – Хіба можна тоді думати про сон, коли стільки цікавого і корисного за ці години можна зробити, – посміхається Ігор на наше зауваження, що вранці ж сон – найсолодший.
     … Вівторок. Сьома ранку. Відкриваємо електронну пошту, а там: “Привіт, а я вже сьогодні прочитав вашу газету. Навіть скористався пошуком і знайшов статтю про свою знайому, інваліда першої групи Наталю Нікітіну”. Час відправлення листа – 6.23. До 12-ї ранку сьогодні до Супрунів у Жовтневе додзвонитися буде неможливо…
     Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,
     Василь УЛІЦЬКИЙ
Ця стаття взята з сайту газети "Волинь" за  5.02.2004
Вгору

ИГОРЬ МЕЧТАЕТ ПОСТУПИТЬ В ВУЗ
несмотря на тяжелую форму паралича
Александр ЗГОРАНЕЦ, Василий УЛИЦКИЙ "Сегодня"(из Луцка)

Игорь Супрун из поселка Жовтневое, что на Волыни, не может ходить, его не слушаются руки, он плохо говорит. Но, несмотря на такую тяжелую форму церебрального паралича, парень с помощью ног научился работать на компьютере, и теперь у него есть возможность общаться со всем миром…

КЛАВИАТУРА НА ПОЛУ

Хотя правая рука немного подвижнее левой, все равно не слушалась и скользила по клавиатуре. И когда с четвертой попытки одним пальцем все-таки удавалось попасть на нужную букву, это было удачей. Но Игорь понимал, что с такими темпами компьютер не освоить. Он очень нервничал. Хотелось плакать, разбить эту клавиатуру ногами. "Ногами?" -- вдруг поймал себя на слове парень. А если попробовать... писать ногами? Точнее, левой ногой, которая хотя тоже была парализованной, но слушалась лучше правой.

Клавиатуру поставили под ноги. Игорь понял: ногой писать намного легче и быстрее. С тех пор у Игоря началась новая жизнь, о которой 21-летний парень сейчас говорит:

-- Компьютер изменил мою жизнь и отношение людей ко мне. Хотя многие до сих пор не могут поверить, что человек с такой тяжелой формой паралича может что-то думать и что-то делать.

ЧТО ИГОРЬ ЗАКОНЧИТ ШКОЛУ -- НИКТО НЕ ОЖИДАЛ

У Игоря прекрасная память. Когда был маленьким, очень любил, чтобы ему читали сказки. Те, которые ему нравились больше всего, знал наизусть. До пятого класса он учился в обычной школе. И хотя читать и писать не мог, выручала память -- все внимательно слушал и запоминал.

-- В старших классах я учился уже дома, потому что меня было тяжело возить по кабинетам трехэтажной школы, -- говорит Игорь. -- Мама сначала хотела, чтобы я закончил хоть четыре класса, потом -- девять. А вышло так, что я с хорошими оценками закончил среднюю школу.

Во многом сделать это Игорю помог компьютер, который ему в одиннадцатом классе подарил Николай Мацько из благотворительной организации "Лицом к истине". На нем парень научился работать очень быстро (когда надо нажать одновременно две или три клавиши, левой ноге помогает правая).

ЗА МОНИТОРОМ -- С ШЕСТИ УТРА

Сегодняшний мощный компьютер, который Игорю купили родители, -- это уже его третья машина. Знакомый, который доставил им компьютер из Киева, не верил, что он для Игоря, думал, для его сестрички Тани. Можете себе представить удивление мужчины, когда он увидел, как Игорь ногами "разбирается" с машиной. А парень так прикипел к компьютеру, что в буквально дневал и ночевал возле него. Машина такой загрузки не выдержала, и в компьютере сгорел блок питания. Специалисты, которые приехали ремонтировать, посоветовали после нескольких часов работы делать перерыв -- это необходимо и машине, и человеку. Сейчас Игорь уже сам раздает советы своим многочисленным друзьям и знакомым, как работать с компьютером, потому что стал ассом в этом деле. Благодаря компьютеру он теперь может делать то, о чем когда-то даже и не мог мечтать.

-- На своем компьютере я смотрю художественные фильмы, мультфильмы, видеоклипы, играюсь в игры (хоккей, футбол, бильярд, шашки, шахматы, карты, казино, разные стрелялки, гонки и т.п.), слушаю самые новые песни. Также читаю Энциклопедию Кирилла и Мефодия, книжки и разную полезную литературу. Из Интернета переписываю программы, чтобы усовершенствовать свой компьютер, и разные полезные советы, рефераты для сестрички, переписываюсь с друзьями, потому что по телефону мне тяжело разговаривать, читаю газеты и журналы. "Бумажные" газеты я просто не могу удержать в руках. А на мониторе, который никуда "не убегает", можно и буквы сделать большими, и лупу поставить.

На день рождения сестрички я записал из Интернета программу "Караоке" и популярные песни к ней, а мама купила мне наушники с микрофоном. На дне рождения гости пели песни под музыку и всем было очень весело. Я эти песни записал и сейчас слушаю. Так что со своим компьютером я никогда не грущу.

Игорь надеется, что компьютер поможет осуществить ему и новую мечту -- получить высшее "компьютерное" образование. Учиться стационарно или заочно парень не может, поэтому с помощью компьютера хочет учиться дистанционно. Сейчас ищет вуз, в котором существует такая форма обучения.

-- Видите сами, -- говорит мама Игоря Ольга Николаевна. -- Руки, ноги у Игоря -- больные, он не может говорить. А сядет за компьютер -- и он здоровый.

-- Игорь теперь у нас самостоятельный, -- продолжает отец парня Владимир Петрович. -- Если раньше он постоянно звал "мама-папа, включите телевизор, выключите, переключите канал", то теперь на своем компьютере он все делает сам.

А садится за компьютер Игорь в шесть утра. С шести до двенадцати -- льготное время, когда Интернет дешевый.

-- Разве можно думать о сне, если столько интересного и полезного за эти часы можно сделать, -- улыбается Игорь на наше замечание, что утром сон -- самый сладкий.

… Воскресенье. Семь утра. Открываем электронную почту, а там: "Привет, а я уже сегодня прочитал вашу газету. Даже нашел нужную мне статью". Время отправления письма -- 6.23. До двенадцати утра к Супрунам дозвониться было невозможно…

Ця стаття взята з сайту газети "Сегодня" за  9.02.2004
Вгору

 
Hosted by uCoz